«Хлопцям з тероборони прийшлося стріляти біля потяга», — як керівник IT-проектів рятувалась з Харкова

36-річна Вікторія рятувалась з дитиною з Харкова 1 березня машиною знайомого, бо потяги були вщент забиті людьми.

Діалог.UA продовжує публікувати історії українців, вимушених стати переселенцями через повномасштабну російську агресію.

Вікторія, керівник IT-проектів. Пряма мова:

Ми виїхали із Харкова ще 1 березня. Донька сильно стресувала від бомбардувань, у неї одразу підвищувалася температура до 38 С. Нарешті вирішили поїхати.

Не змогли дістатися кордону на евакуаційному потягу, тому що була сильна тиснява, люди один одного виштовхували з вагону, моя подруга залізла на сходи, а хтось зідрав з неї взуття, кросівки впали на рельси. Хлопцям з тероборони навіть прийшлося стріляти у повітря, щоб трішки охолодити гарячі голови, та все одно люди штовхали один одного.

Через соціальні мережі мені вдалося знайти знайомого, який вивозив на своєму авто домашніх тварин, він взяв мене та мою доньку Настю. Ми їхали 8 діб до кордону. Залишалися ночувати в різних містах. Хтось приютить в домі чи квартирі, одного разу ми залишилися на станції СТО. Машина не могла рухатися швидше через затори, за добу ми долали не більше 150 кілометрів. Перед Олександрією була затора у 21 кілометр, перед Тернополем – 24 кілометри.

Переходили пішки через кордон в Ужгороді. У Словаччині нас спитали – куди ми хочемо їхати. У нас не було чіткого плану, та ми потрапили до Чехії. Ми дуже вдячні родині Полякових, вони нам запропонували залишитися до кінця війни. Вдалося влаштувати доньку до місцевої школи. Наразі ми їдемо до родичів, які мешкають у Берлині, на зустріч, обов’язково повернемося у Чехію.

Мені подарували ноутбук, думаю, як свої здібності та свій фах якось пристосувати, щоб допомогти українцям у Чехії.

Нагадаємо, Ірина Анкудінова з Київа вирішила з 4 дітьми, чоловіком та батьками «пересидіти» війну у дачному кооперативі неподалік Бородянки. Вже звідти вони тікали під обстрілами, вночі повз спустілу «варшавку».